Древнє місто міняє "професію"



Єліанд Гоцуєнко
«Місто і люди», № 06(07)' 2009
Древнє місто міняє «професію»

Древнє місто міняє "професію"

Україна багата на визначні міста. Та й серед них 2500-річний Білгород-Дністровський виглядає справжньою перлиною. Бо яке ще місто може похвалитися цілим набором найрізноманітніших приваб. Шанувальники старовини мають змогу ознайомитися тут з історичними пам’ятками різних часів і народів. Лиман, плавні, виноградники, морські пляжі в селищах Затока і Сергіївка, що перебувають в адміністративному підпорядкуванні міста створюють цілісний комплекс для організації відпочинку і оздоровлення на всі смаки.

Так у свій час склалося, що в цьому місті з яскраво вираженим курортним потенціалом розвивалася передусім промисловість, в тому числі військово-промислового комплексу. Тому, коли в 90-х «оборонка» зазнала краху, одним із перших відчув це і Білгород-Дністровськпй. Причому криза тут затяглася надовго, фактично зупинивши розвиток міста. Біля його керма за останнє десятиріччя змінилася не одна команда. І кожна шукала вихід зі скрутного становища. Та домагалися лише часткових зрушень, так би мовити, тактичного характеру. І лише кілька років тому міська влада, залучивши до справи «кращі голови міста», вчених, фахівців, визначила і взяла до виконання Стратегічний план, згідно якого розвиток усіх галузей міста підпорядковано єдиній меті перетворення Білгород-Дністровського в туристично-рекреаційний центр, де великий і різноманітний потенціал міста використовувався б на повну силу.
Щоб зрозуміти, чому древнє місто з величезними історичними та природними ресурсами тривалий час переживає економічну скруту, треба згадати події кількадесятирічної давності. Місту фатально не щастило. В 90-х роках збанкрутували не тільки підприємства військово-промислового комплексу, занепали і переробні підприємства міста. Їх, на відміну від оборонних заводів, можна було врятувати. Але завадили місцеві особливості. Зокрема, хоча маслозавод та інші доволі потужні підприємства знаходилися в місті, та були підпорядковані районній і обласним службам. Тож міська влада, зіткнувшись із зростанням безробіття, нічим зарадити не могла. В цих умовах міг виручити туризм. Але й тут не склалося.

Кожна з окремо взятих історичних пам’яток – Акерманська фортеця (13-15 століття), античне городище Тіра (4-е століття до нашої ери), підкурганний кам’яний склеп, більш відомий як Скіфська могила (1-е століття нашої ери), Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці (14-15 століття) здатні привабити до міста тисячі шанувальників старовини, приносити в міську скарбницю солідні кошти. Але склалася така система організації туризму, що на місто лягала левова частка витрат на утримання історичних пам’яток, їх охорону, прибирання, а головні надходження осідали на рахунках комерційних фірм, зареєстрованих здебільшого в Одесі…
Треба було «перелаштовувати» систему, перетворювати туристичну інфраструктуру з допоміжної в самодостатню, добиватися, щоб фінансові потоки не оминали місто. Все це вимагало докорінних змін, цілеспрямованої діяльності. І не лише міської влади.
Під час роботи з архівами місцеві краєзнавці натрапили на документ, який свідчив, що ще в 1946 році, тобто через рік після закінчення Другої світової війни, порушувалося питання про створення в місті історико-археологічного заповідника. Під час економічного спаду в 90-х інтерес до цієї теми знову зріс. І для цього були вагомі причини. Історичні пам’ятки руйнувалися, коштів на їх збереження не вистачало. Вжиття часткових, фрагментарних заходів не могло змінити ситуацію. Скажімо спробу вирішити проблему міста над Дністровським лиманом на державному рівні було зроблено в 2004 році, коли Кабінет Міністрів затвердив комплексну програму реставрації Акерманської фортеці. Але вона не дала очікуваного результату. Через розрізнені дії, брак фінансування – як з державних, так і з місцевих джерел.

Системна робота з комплексного розв’язання проблеми розпочалася з приходом на посаду міського голови Миколи Даценка. Він вже через якийсь місяць видав розпорядження про створення робочої групи, залучив до вивчення ситуації і вироблення пропозицій вчених і фахівців, місцевих ентузіастів, які в різні роки пробували змінити підходи до розвитку міста, та не змогли достукатися до властей. Начальник управління економічного розвитку міськвиконкому Тетяна Подолько та її заступник Сергій Квітковський після аналізу пропозицій впритул зайнялися розробкою туристично-рекреаційної моделі міста. Виходячи з того, що в умовах Білгород-Дністровського економіка – це і є добре налагоджений туризм.

Визначаючи нові пріоритети, про розвиток промисловості теж не забули. Як без неї наповнювати бюджет? Але, згідно нової стратегії, вітається розвиток не будь-якої промисловості, а таких виробництв, що доповнюють провідну галузь, сприяють її розвитку. Тобто підприємств харчової промисловості, з виробництва сувенірів, спорудження міні-готелів тощо. Спільними зусиллями було розроблено проект Стратегічного плану розвитку міста на період до 2017 року. Розгляд проекту такого плану на сесіях міськради, під час громадських обговорень показав, що він здатен об’єднати людей різних національностей (що особливо актуально для багатонаціонального регіону) та неоднакових політичних уподобань.

У липні 2008 року Білгород-Дністровська міська рада затвердила Стратегію розвитку міста і взяла її до виконання. І з реальними досягненнями справа не забарилась. За результатами минулого року місто стало переможцем державного конкурсу щодо розвитку місцевого самоврядування, ефективного використання місцевих природно-рекреаційних та історико-архітектурних ресурсів. Зароблених коштів якраз вистачить для здійснення нового кроку на шляху вдосконалення туристичної структури міста. Створюється комунальне підприємство туристичного спрямування, що разом із підприємцями відповідного профілю докладе зусиль, аби туристи не заїжджали до міста на годину-другу, а надовго залишалися в ньому. Більше того, в Білгород-Дністровського є реальна перспектива перетворитися на один із найбільших туристичних центрів Придунав’я і Причорномор’я.

Втім, на шляху реалізації Стратегічного плану, спрямованого на підвищення якості життя цього краю, постали і перепони. Справа в тому, що розроблена стратегія може дати ефект лише за тієї умови, коли в місті створити історико-археологічний заповідник, включивши до нього 4 найдавніші та найважливіші пам’ятники, що входять до Державного реєстру національного культурного надбання.
Передбачали, що найважче буде «пробити» цю пропозицію в столиці. Як-не-як, а статус заповідника передбачає фінансування з держбюджету (а з цим було сутужно завжди, а нині і поготів). Але міський голова, виконуючи волю міськради і громади, зумів знайти розуміння в різних органах влади. Його, зокрема, підтримала Одеська облдержадміністрація. На засіданні Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради також було розглянуто звернення Миколи Даценка і 3 лютого 2009 року прийнято рішення «підтримати ініціативу Білгород-Дністровської міської ради щодо створення Державного історико-архітектурного заповідника «Акерманська фортеця». Не забарилась і реакція Мінрегіонбуду. В листі від 18 лютого 2009 року за підписом заступника міністра зазначалося, що міністерство, враховуючи видатну цінність історико-культурних пам’яток м. Білгород-Дністровського, «не заперечує щодо створення Державного історико-архітектурного заповідника… з віднесенням його до сфери управління Мінрегіонбуду».
Здавалось, справа вирішена. Та перепони все-таки виникли. На рівні області. На звернення з Білгород-Дністровського обласна рада відгукнулася листом, в якому зазначено: «Одеська обласна рада вважає недоцільним передачу в державну власність комплексу пам’яток культурної спадщини міста Білгород-Дністровського, які є майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області». Тим часом на сесії Білгород-Дністровської міськради від 9 квітня було прийнято рішення, яке, по-перше, підтримало діяльність виконавчих органів міськради щодо створення державного заповідника, реалізації стратегічного плану з розвитку туристичної сфери. По-друге, було висловлено прохання до Одеської облради «погодити створення в місті державного заповідника з віднесенням його до управління Мінрегіонбуду. Враховуючи консолідовану позицію міської влади і громади, жителі міста сподіваються на позитивне рішення.
Єліанд ГОЦУЄНКО
Одеська область

Пряма мова
З думкою громади доведеться рахуватись


Микола ДАЦЕНКО,
міській голова Білгород-Дністровського:

Місто, якому більше як 25 сторіч, на території якого збереглися такі історико-архітектурні перлини, потребує більшої уваги з боку держави. Досить сказати, що в період масової газифікації населених пунктів більш як 50-тисячний Білгород-Дністровський тривалий час залишався в стороні від цього процесу. Раніше допущені прорахунки важко виправляти, особливо в період кризи. Подібна ситуація не лише з газифікацією, а й з комунальним господарством, шляхами.
Туристи і місцеві жителі мали б ходити до древніх пам’яток по впорядкованих, озеленених вулицях і тротуарах. Це поки що мрія, але з тих, які здійснюються. Власне, їх реалізація вже розпочалась. Об’єднаними зусиллями комунальних служб і підприємців міста вдалося створити невеличкий «фрагмент» недалекого майбутнього. Повну реконструкцію проведено на вулиці Ізмаїльській, від ринку до фортеці обновлено дорожні і тротуарні покриття, озеленено територію. А щоб не довелося ближчим часом псувати цю красу, завчасно полагодили комунікації. Місто з такою багатою історією просто забов’язане бути красивим і впорядкованим!
Всупереч всім негараздам, потік відпочиваючих і туристів у нас зростає, підтверджуючи нашу позицію, що саме цей напрям розвитку має стати головним. Торік, скажімо, місто відвідали близько 200 тисяч чоловік. За останні 6 років число відвідувачів зросло вдвічі. Але можливості міста, як і попит на екскурсії по його визначних місцях, набагато більші. Тому ми й ініціювали розробку і прийняття Стратегічного плану, що передбачає перехід на новий рівень. Білгород-Дністровський має стати не рядовим «транзитним» пунктом, а одним із центрів туризму. Для реалізації наміченого в місті є й досвідчені кадри науковців, які працюють в місцевому краєзнавчому музеї.
Що ж до того, кому мають належати історико-археологічні пам’ятки такого масштабу як Білгород-Дністровський, то з цього питання маю одну думку – державі. Маємо чимало прикладів того, як історичні пам’ятки в руках приватників, які мають свій інтерес, зазнають таких змін, що від їх історичної достовірності нічого не залишається. Наша держава не така багата, щоб у часи скрути віддавати національні надбання за безцінь (щоб потім викуповувати їх за великі гроші). В комунальній власності утримувати таке надбання належним чином навряд чи можливо. Передача таких історичних цінностей до рук держави вигідна всім. Держава одержує повний контроль над станом і використанням пам’яток. І це ніскільки не ущемлює інтересів територіальних громад, оскільки об’єкти, звісна річ, залишаються в місті, а кількість робочих місць у зв’язку зі збільшенням фінансування зростає. Це добре розуміють як депутати міської ради, котрі одностайно проголосували за рішення стосовно створення заповідника, так і громадськість міста. Територіальна громада має право на свою думку, вона її висловила і з нею доведеться рахуватися всім!


Думка експерта
Реставрація – не «євроремонт»


Віктор ЛИТВИНЧУК,
начальник управління реставрації
та реконструкції історичних забудівель
Міністерства регіонального розвитку та будівництва України:


Позиція нашого управління і міністерства однозначна: нелогічно, щоб у найстаровиннішому місті України не було державного історико-археологічного заповідника. Пам’ятки Білгород-Дністровського заслуговують на те, щоб цей майбутній заповідник набув статус не лише державного, а й національного значення. Цінність спадщини, яка сконцентрована в місті, підвищується ще й тому, що в ній представлені різні культури, та й рівень збереженості пам’яток, якщо порівняти з іншими, досить високий. Якщо створити відповідні умови для збереження, реставрації об’єктів старовини, то в перспективі не лише окремі пам’ятки, а й вся історична частина Білгород-Дністровського може претендувати на входження в спадщину ЮНЕСКО.
І можна тільки вітати наполегливість міського голови Миколи Даценка, який зумів об’єднати людей, добитися консолідованої позиції міської влади і громади, а нині наполегливо добивається вирішення відповідних питань у «верхах». Ми вважаємо своїм обов’язком допомогти в цій справі. Прагнення місцевої влади всерйоз займатися збереженням і ефективним використанням історико-археологічних пам’яток багато важить.
Дивною водночас видається позиція керівництва Одеської обласної ради, яке вважає створення Державного заповідника «недоцільним». Невже доцільніше залишити унікальні пам’ятки напризволяще, на голодному фінансовому пайку? Чи віддати їх у розпорядження приватників, у яких – свій інтерес і розуміння предмету? В такому разі клопітна реставрація пам’яток, яка зберігає їх історичну автентичність, замінюється «євроремонтом». І таким чином історична спадщина не зберігається, а нищиться…
І все ж оптимізм викликає той факт, що влада Білгород-Дністровського, як і громадськість, зрозуміли свій інтерес і добиваються того, щоб він враховувався.





У разі використання матеріалів сайту посилання на www.bilgorod-d.org.ua обов'язкове.